Насінням соняшника сипалися кулі,
І розривались в квітах з грюкотом гармати.
Додолу соняшники мовчки гнулись,
Пісок безжалісно засипав їх зелені шати…
Відбійним молотком гриміли автомати,
Вже мелють соняхи панцерні жорнова…
Тікати! Та, на жаль, нема куди тікати -
З усіх сторін тут сунеться кривавая війна…
Не хочуть соняхи до сонця повертатись,
Не хочуть соняхи тепер його тепла…
Поглохли соняхи від вибухів гарматних,
І плачуть біднії ховаючи тіла…
На жаль, не взмозі вкрити й заховати
Вони своїх від лютої біди…
Пірнули в них навіки соколята -
Сини відважної вкраїнської землі…
І тяжко соняхам тримать своє насіння,
Посипалися зерна на тіла…
То плакала їх рідна мати мила,
То плакала їх рідная земля…
06.09.2019
