Немов перлів два разочки
Гарні зубки в роті сяють!
Тільки чом слова мов оси
Моє серце гнівно жалять?
Я це серце ніс до тебе
На долоні як дарунок.
Мріяв меду скуштувати
З губ зірвавши поцілунок.
Чорнокоса, кароока,
Статна постаттю, вродлива!
Ти гадаєш, якщо вкусиш
То будеш з того щаслива?
Чи показуєш свій розум?
Мовляв, класно так кепкуєш…
Хотів пісню заспівати,
Та ти пісню не почуєш…
А та пісня про світанки
Де ступаємо ми в роси,
Де з тобою впавши в трави
Розплітаю твої коси,
Де нас сонце осяває
На дорозі серед поля…
Та невже я помилився
І ти зовсім не та доля,
Про яку так палко мріяв
У тривожних снах юначих?
Ти закохана у себе
І ті мрії не побачиш.
Але знай: якщо змогла ти
Увійти у простір ночі,
Де не можу забувати
Твою вроду, твої очі,
Прикладу я всі зусилля,
Відіб’ю від ухажерів
Доки ти не усвідомиш,
Що моя ти ніжна пері,
Доки ти не заворкуєш
Та кусати перестанеш,
Доки серце не почуєш,
На рушник весільний станеш…
Все це буде неодмінно,
Бо не звик я відступати!
За мою любов з тобою
Я готовий воювати!
19 липня 2019 р.
І правильно, друже Петре, за рай небесний варто й повоювати: 
