Ми вороги у спокої до скону.
Ось плаче гірко бідний Прометей,
Його думкам не буде оборону
Й не заспіва засмучений Орфей.
Так шкода всіх, ну і себе, напевно,
Спокою требай спомини душі,
А так хотілось полетіть до неба
З-за хмарами з Дедалом у тиші.
А, може, взяти від суворої Феміди
Все поділити на добро і зло.
Проте не вийде з мене й Артеміди
Я як Арахна, що тче своє тло.
Роки, роки, а сняться мені міфи...
Все ожива у голові моїй.
На це не піднімаються тарифи...
Я тільки музу прошу: " Гей, постій!"
