Світає.....нічка штори відкриває,
А весна-красуня сади перевдягає,
Розпускають диво-коси, у куточку абрикоси,
Вишня щічки підставляє, з нею яблуня чекає,
Одягють білі квіти, щоб коханнячко зустріти,
Сніжні, ніжні їхні шати, побіліло біля хати,
Наче чудо-наречені любовались всі веселі.
А за тином мальви плачуть, сум берези вони бачать,
Пелюстків їй не дісталось, у зеленому зосталась.
Поруч ріс могутній дуб, ніжно листям пригорнув:
"На зважай, прошу, на вишні, всі прикраси тобі лишні,
Вони ще шукають долю, вічно буду я з тобою".
Мальвам дуб вклонився мило, цвіт вони віддали щиро,
Вітер все забрав вночі і прикрасив гілля всі.
Одягла вона сережки, наче виплелись мережки,
І до дуба притулилась, за кохання помолилась.
Соком плаче вже від щастя, навіки сплелись запястя....
дякую 
Краса природних почуттів! 
дякую 
