Я все ще памятаю день, що спалахнув тобою
і пам'ятаю час, коли ти був самим собою.
це було ще до того, як я тебе почула.
і вже тоді усе пророкувало чудо.
Початок літа, сонячна погода,
в очах твоїх, приємна прохолода.
Так, наче тінь моя, відлуння серця мого,
відтоді у душі живе тепло і насолода.
Яскраво жонглював словами,
дивився, як на недосяжну зірку,
запалював мене вогнями,
і медом годував, так солодко і гірко.
Ніхто крім тебе, так не зміг подати
все те, від чого жінка може і розтати.
Вогонь, емоції, свою увагу,
В твої тенетах було легко заблукати.
Можливо ми...лише заблудші душі.
можливо, промисл небес
з'єднати тих кому потрібна
корзина сповнена чудес.
І навіть дивні і незвичні факти,
не вплинули на ставлення моє,
бо те що всередині - не стесати,
воно як є - то є, зі снігом не пройде.
Хотіли просто ватру розпалити,
і грітись під шатром потрібних слів.
Цікаво, налякалися пожежі?
чи очі виїв нудний дим?
Залишили невтіленими речі,
які забули зовсім в метушні.
Посмакувати каву "в 3-й ночі",
поговорити вдосталь від душі.
Кожний із нас в своїх турботах,
у кожного свій шлях, свій гріх,
та я радію з того, що ти навчив
мене любити без зайвих втіх.
Напевно, ти здогадуєшся, Друже,
що ти мені потрібен не для них...
не для розваг, вистав чи подарунків,
і не для феєричних справ твоїх ....
Єдине, що сказати тобі хочу,
на піку сніжної, безслівної зими...
Насправді... ти мені потрібен дуже ...
і ти мені потрібен... для душі.
21.12.2018
з серцебиттям неможу справитись 
дякую за Ваш візит 
