І падав дощ й шипіла блискавиця,
Любов нам дарувала мить красу,
І квітнула у полі днів щириця,
Амброзія леліяла весну.
Й було усе тривожним і прекрасним,
Немов життя сказало нам — живи...
І бачити цвітіння липи вчасно,
Краса буття — як річки темний вир.
І будемо творити ми сьогодні
Чудові сни — і ніби глибина
Розкаже, що життя — це є природа -
І ти не будеш гнівна і сумна.
І ти повіриш, що життя краса
У спогадах — щасливих і недавніх...
Лише скажи — в чім смуток дня, весна?
Лише промов, що сонце — у коханні.
Якщо життя промовить нам — журба
Розкриє білі й променеві крила.
Люби добро, бо квітне в снах зоря,
А справжня віра в серці защемила.
Якщо іти — то до краси і сонця,
Коли любов промовить, що нема
Зажури у очах, летіти хочеш
До неба, й вітер крила підіймав,
Щоб охопити ними твою сутністю
Й сказати, що життя — то боротьба.
Бажаю я любити й пісню чути:
Бо крила розгортає знов журба...
18.08.2018.