За сірим деревом, під ковдрою зі снігу,
Стоїть душа моя закутана в тугу
І жде щасливої миттєвості чи збігу,
Хоч тінь побачити за шторами твою.
Січневий вечір кутав темрявою місто,
Померхле світло ледь жевріло в ліхтарях,
Немов із опери льодової іскристо,
Лежало небо на наковзаних стежках.
Вікно насичене гірляндовим бурштином,
Стікало килимом на синюватий лід…
І, там за склом із візерунків, дивним чином,
Вловив я тихий твій, веселий, щирий сміх.
Примружу очі в щасті…Вії сніг притрусить,
В уяві, ти в святковій сукні за столом,
Десь під ялинкою лускунчик горіх лущить…
А я кидаю позір спраглий на вікно.
Стою мов вкопаний, рубає мороз пальці,
Застиг, як сяйво на Алясці, погляд мій,
Ти знов кружляєш за фіранкою у вальсі,
У товаристві новорічних свіжих мрій.
Вже злився з містом сонним…Зрісся з ліхтарем я,
Здається з вітром розчинився вже в імлі,
А ти любов моя, ще й досі мить таємна,
Лиш силует різдвяний в жовтому вікні.
