Ти пам`ятаєш, нами, зроблені вітрила,
Із шовку маминої сукні в тон небес,
Тоненькі, з гілки верби, крашені перила,
Штурвал із гудзика та балки хрест-навхрест?
Ми ревно так любили наш фрегат надії,
Я пам`ятаю й досі надпис олівцем,
Бо Ти кораблик той назвала «Наші мрії»,
Й плисти бажала йому завжди з вітерцем!
А пам`ятаєш, люба…Перший поцілунок,
І мокрі пальці від холодної води,
Незграбний, скромний мій дитячий подарунок,
Віночок сплетений з осінньої лози?
Де ж Ти тепер кохана? Всі моря обміряв,
Ходив, шукав і навіть з вітром розмовляв…
Я чорнобривців вдома стільки вже насіяв,
Бо кожен день твоє повернення чекав!
А ти не йшла до мене, не давала звістки,
Знов кожен зірваний букет мій засихав,
І мати сива, не дочекавшись невістки,
Мені сказала тихо: Бог любов забрав.
Десь там за обрієм, у вулканічні скелі,
Розбився парусник закоханих надій
І у брудних тавернах п`яні менестрелі,
Пісні співали про фрегат розбитих мрій.
Можливо й вийдеш з моря, я ще пам`ятаю,
Сліди тендітних босих ніжок на піску,
Вітрила з шовку сукні, чайок білу зграю…
І зчервоніле перше, радісне «Люблю».
ID:
809001
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 05.10.2018 21:38:57
© дата внесення змiн: 24.12.2022 19:47:27
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
