Тут так багато справжнього,
Тут тисячі світів,
А ти на це все плюнувши,
В болото захотів …
І від людської щирості,
Від променів очей,
В обійми до нікчемності
Спустошення ночей …
Побіг. Щось там вигукуєш,
Удаваність сліпа,
По дереву постукуєш
Ганебного стовпа …
Лишилась десь розкритою
Картиною душа,
Могилою розритою
Уже не спокуша …
Блискуче щось на обрії,
До того так біжиш,
Закоханий в ілюзії,
І навіть цим блюзниш …
Прибіг. Увесь захекався.
Від сорому мовчиш.
Ганьби такої спекався?
В болоті тому сниш …
