Пробачте люди, та не вірю.
Не вірю я отим словам,
Що знову брешуть бузувіри
Мені, дивиться людоньки , і вам.
Одні тай ті ж, обридлі морди,
Кричать, що буцім то вини.
Сите життя у всім комфорті
Нам подарують, щоб жили.
Та брешуть нам вже років з двадцять
Оті герої ... політік.
Одні і ті ж гендлюють браття,
Країну ставлять на потік.
Та верещать, вони за волю...
За волю красти? Чи то як?
Та перемелюють в недолю
Немов на цукор той буряк.
Хіба ж немає настороги,
Не вірю їм, вони злодюги.
За ними плачуть вже остроги
Що політік... то вже бандюги.
Майдан... забутий, люди гинуть
Одні в бою, а другі вдома.
А над країною все квилить
Чиясь матуся, чиясь втома.
Втомились вірити у щастя.
Забута радість тільки сум.
Та може краще вже безвластя?
Чим влада крашених парсун.
