Діти мої нерозумні,
Вільні соколята!
Зажурилася за вами
Україна-мати
Де ж Вас вітер та й розкидав
По ярах, могилах?
Де ж Ви мої хлопці рідні?
Ой розправте крила!
Кричить душа мов та чайка,
Літа над ярами.
А внизу Ревучий-Дід,
Стогне за синами.
Не тужи, не плач, козаче,
Хоч серце з полину.
Бо великий грім розбудить
Синів, Україну.
Як розбудить -щезне кат,
Запанує воля.
В Дніпрі втопляться щури
І стара тополя
Змолодіє навесні.
І заколоситься
Ярим сонцем, усміхнеться
Світові пшениця.
Тож повстаньте з-за Дніпра,
Сини-соколята.
Бо втомилася чекати
Правди горда мати!
(Анфіса Букреєва-Стежко)