Стихає серце, висохли вже сльози,
Болить душа, та ліків не знайти,
Заходить сонце, вічні йдуть морози,
Ти йдеш у даль, вже губляться сліди!
О милий мій, не йди, тебе прохаю,
Будь біля мене, на плече схились,
Тобі вже тяжко, це я бачу, знаю,
Пройшли роки, барвінком заплелись.
Та бачиш ,любий, він ще зеленіє,
Трошки прив'яне та і знов цвіте
Захмариться, вітрець дмухне-синіє
І знову небо чисте, золоте!
Мені так тяжко, як мене шукаєш,
А я з тобою! Руку ось держу.
Думками ти в минулому літаєш,
На мене дивишся, як ніби на чужу.
Я знаю, що життєвий шлях маліє.
Та я прохаю Бога, не бери!
Коли барвінок й взимку зеленіє,
Нехай цвіте й для нас у ці часи!
Коли ж прийдеться роз'єднати руки,
То душі наші разом, на віки!
Забудуться оці земнії муки,
І там між зір ,яснітимемо ми!
