Знов загубилася серед лісів дорога
Що в сонці світла осявала нас
Немов життя спинилось й сумно трохи,
Бо тут розлуки зустрічає час
Вітрами змін оголені навіки
Пішли шляхами різними в життя
Та чи забуду як птахи співали,
Та чи забуду двох сердець биття?
Ні, не забути вже той ліс, ті луки.
Те серце рідне, тую весняную блакить.
Тож кожен рік немов вогнем розлуки
Моя Душа на сповіді горить
То сповідаюсь тобі, лісе,
Велична отча таїна,
Десь тут згубила свою душу
Чиясь квітучая весна.
Отак.. згубила та й вернулась
Себе додому повернуть.
та ліс шепоче , ліс благає:
«Забуть, що було. Все забуть.»І
