Вона стояла і дивилась вдаль
У синє небо, де палало сонце.
Вона щось тихо промовляла,
І подумки все Господа благала,
Щоб на Сході вже закінчилась війна,
А наречений швидше повернувся,
І заглянув в її блакитні очі
Сказав: «Кохаю»,
Й ніжно обійняв…
І ось заплакала Вона,
І раптом впала на коліна,
І закричала криком не земним:
«Убили гади, молодого,
Йому ще й 20 нема».
І очі світлі вже наповнились вогнем.
«Навіщо ти пішов на ту війну, Іване?»,
«Ти обіцяв зі мною бути, Ти збрехав?» …
Не витримала горя бідолашна,
І наче пташка полетіла вдаль,
А там їй милий вже чекає
І тихо каже: «Я так тебе кохаю»
