Час - ріка без берегів. А спогади про юність завжди солодші,ніж сама
юність.
Катря сиділа на березі річки,спостерігаючи за плином води. Тече вода -
людей не пита. Та вода має береги.А де її береги?..
Втратила вона свої береги. А де їх шукати,не знає, одна лишилася, давно одна...
-Іванку,Іванку!..Нема його,давно нема. Розлучила її доля з ним назавжди. "Це за мій гріх",-подумала...А в чому ж її гріх? Що покохала. Раз і назавжди. А кохати ж не можна було, ажде у нього була наречена. Така чудова, ще й колега по роботі,наставниця і подруга. А Катря покохала, серцю ж не накажеш... Вона і зараз бачить свого Іванка: високий,стрункий,з русявим хвилястим волоссям...А очі сині,сині і так лагідно дивилися на неї. Ну як було не покохати?..
Пригадалося,як приїхала в село після закінчення сільськогосподарського технікуму. Село сподобалося: велике, красиве і річка хлюпотіла своїми диво-водами. Радісно і гарно було на душі, аж дух захоплювало. Катря впевнено перступила поріг колгоспної контори. Привіталася й відчула і лагідно-захоплюючі погляди,і сміхотливо-глузливі, які ніби говорили: Ну-ну, побачимо, який з тебе агроном і ким ти станеш перед головою?" Виручила агроном і секретар партійної організації Ніна Іванівна,яка саме нагодилася до контори. Молода,струнка з довгою косою і променистими карими очима. Разом зайшли у кабінет голови. А той так окинув її оком, що їй здалося, ніби вона роздягнута пройшла рентген, таким проникливим був його погляд. Ніна Іванівна шепнула: "Не бійся!" І це дадало сил. Після оформлення на роботу Ніна Іванівна відвела її жити до своєї бабусі. Та дуже привітно зустріла дівчат і захоплено вигукнула: "Ну,де ти, Ніночко, знайшла таку красуню?" "Це моя помічниця,покищо. А потім замінить мене хоч на одній посаді!".І справді, Ніна швидко зуміла передати Катрі всі премудрості сільського агронома. Дівчата заприятилювали,а потім і подружилися. Якось до бабусі навідався наречений Ніни - Іван. Його уважний захоплюючий погляд змусив серце Каті заколотитися. Утрьох пішли в кіно. Іван виявився гарним співрозмовником, дівчатам було весело і радісно, а Каті ще й тривожно. Іван працював механіком, заочно навчався у вузі. Тепер усі зустрічі і прогулянки вони здійснювали утрьох, хоча вони були і не частими через зайнятість на роботі. Потім Іван поїхав на сесію до вузу. І Катя трохи заспокоїлась, та не надовго. Як тільки Іван повернувся,то навйперше забіг до Ніниної бабусі. Катя несміливо сказала: "А Ніни тут немає." "А мені потрібна не вона,а ти. Невже ти не зрозуміла, що я тебе кохаю? І прийшов просити твоєї руки."
Другого дня вони подали заяву до рацсу. Катруся вся світилася від щастя,але її непокоїли відносини з колегами по конторі, осуд людей,а найбільше Ніни,вона боялася глянути їй у очі. Відчула Катруся й неприязнь бабусі. Та вона все витримала, адже кохала і була коханою. І ось настало таке очікуване весілля...
Устелена квітами доріжка привела Катрусю до будинку Івана. Сім"я народилася. Батька Івана забрада війна,тому всю свою нерозтрачену любов мама віддала сину, але вистачило цієї любові і на невісточку. А після народження Наталочки вона готова була все зробити для щастя нової родини... Та вихлюпнулося щастя через вінця - захворіла мати Івана. Поклали її в райлікарню. Іван щодня їздив мотоциклом до неї, возив їжу,приготовлену Катрусею. Катрусю з собою не брав,так як вона чекала на другу дитину.
Якось раненько прокинувся Іван від невимовленої тривоги. Тихенько встав, поцілував дружину і донечку, зібрав для мами гостинці, осідлав свого залізного коня і рушив до району. На перехресі не збавив газу,а тут з-за лісосмуги на шаленій швидкості вискочив Камаз...І все...Не стало Івана. І в цей же час помирає його мати. Довелося Катрусі одночасно розпрощатися і з чоловіком, і з свекрухою. Як вона все це пережила,один Бог знає. Переїжджати до батьків вона відмовилася. Народила хлопчика, та так і жила у селі, бо ж це село подарувало їй справжнє кохання, та й могилки їй були рідні...
Минув час,діти виросли. За ці роки не один чоловік намагався залицятися до неї. Були й пропозиції до шлюбу, та Катря усім відмовляла,не хотіла зраджувати Івана, та й не уявляла поряд із собою нікого крім нього... І ось тепер вона одна...Дивиться на воду...Тече вода, відравховуючи роки...Катря повільно підводиться, окидає поглядом річку і йде на цвинтар. Та раптом чиркнула десь пташка, і Катруся почула: "Ба-бу-сю!" До неї поспішають діти, онуки. Вітаються обнімаються. Потім разом моляться за вічний спокій рідних. Повертаються до будинку, накривають стіл, поминають померлих,згадують минуле, планують майбутнє. Життя продовжується...І сумні думки відступають...Ні,вона не одна! Нехай тече вода, пливуть роки, є смисл її життя...
P/S: У цій історії імена змінено. До речі,Ніна гордо перенесла зраду коханого,виїхала з села,вийшла заміж,має дітей і онуків.
Дякую,Людо!Так же воно і є: і люди різні,і долі їх теж. Адже Катря могла ще бути щасливою,..хоча вона й не вважала себе нещасною,бо ж мала чудових дітей,та й онуків...
Дякую,Ніно! Обидві ці жінки мої хороші знайомі. І хоча вони трохи молодші від мене,обох уже немає в цьому світі. Я не хотіла про це писати,але це так.Ніна померла давно,а Катя пізніше і знайомі мені розповідали,що й у домовині вона була гарна,як ангел...
