ЗБУДИСЯ, ДОВБУШЕВА КРИНИЦЯ!
Наснився мені Довбуш,
Чарівная, стара криниця,
З якої йшла колись у гори чистая водиця.
Текла наверх, коли велике колесо крутилось
Допоки воля України не згубилась
Ой снився мені Довбуш
ще й у вісні - зізнався,
Як у Карпатах він та й закохався.
Як на весіллі розірвав калину,
З того мав на душі великую провину.
-
Ой, позбирай, розсипану Калину,
І порятуй оту мою дівчину..-
До мене, гірко, сумно промовляє.
Та на коня, ледь ходить, та злітає
Бо там...
- вже їдуть у село, гурбою,
Провладні посіпаки, та й водою.
Та враз ріка під ними мов збуріла
Бо колесо старе я закрутила
Чарівної та древньої криниці. -
І потекла на гору чистая водиця.
І мовби враз Карпати заспівали,
Ще й вири закрутили, сонечком заграли
І мов шокова хустка на квітки упала -
Та, що дівчина хлопцю дарувала.
Вже на нове весілля кличуть гори Україну!
Вплітає у намисто дівчина калину.
Впілтає у намисто ніжною рукою,
Озвися, Україно, Долею ясною!
(Анфіса Букреєва)
