Я простягаю руку уперед
В надіЇ припинити подіЇ миті
В яких набридло любити і не любить
Тебе і не тебе, у круговерті світу
Який видніється у відображенні зіниць очей
НаЇвноЇ людини, що бродить споконвіку
В оточенні озброєних, озлоблених дітей
А ті, регочуть з нього, захлинаючись від сміху
Я простягаю руку уперед
В надіЇ доторкнутися нічного неба
Щоб холодом далеких сонць
Освітилася стара дилема:
Як звільниться самотній мрець
воскреслий в домовині?
І чи здивується святий отець
Якщо почує ці новини?
Я простягаю руку уперед
В надіЇ розірвати цей часопростір
Є світ де, ти із пилу різнокольорових крейд
І розметав твоЇ уривки, вітер, на погості
А є світи, де вже нема мене -
Хоча, це точно нічого не міняє
Ловлю у тінях, я твій силует
І хочу думати, що це уже в останнє
Люблю дивитися на цей проспект
Де, ти розповіла своЇ зізнання
Він снігом вкрився, як естет
Тай закружила хуртовина рання
Я простягаю руку уперед…
