Побігли на дах, щоб послухати місто…
Дивись, ліхтарі, як перлини з намиста,
Сплели візерунками вулиці.
Тихо…
І місто ледь чутно і стомлено диха.
Десь вітер вірші у вітрила вкладає,
А хтось колискову тихенько співає
І майже не світяться вікна у домі.
Дерева затихли.
Ми ледве знайомі,
Але відчуття, що знайомі сто років.
Підійдемо ближче на декілька кроків
До світлого місяця, перших обіймів…
Тут, ближче до неба, збуваються мрії.
Тут, наче відчувши польоту свободу,
З’являються крила…
Яка насолода,
Дивитись на місто, ще й разом з тобою,
Торкаючись щастя легенько рукою…
дякую!
