Злетівши залишитися.
Коли гроза і червень.
Дивитись ізгори на зболений непотріб.
На непотрібний більш клубочок нервів.
Так, тут тепліше значно.
От де він, комфорт!
Тут все забудеш, що було приємно, цінно, смачно.
Забути б ще, де вихід звідси, порт.
Заплив? Політ? Чи щось середнє проміж...
Таке божественне і солодко-бузкове,
в якому ти летиш-пливеш й не тонеш.
Й ні дна, ані поверхні - царство сонне.
Безмежна радість порятунку миті.
Все, що внизу - минуло безнадійно.
Й ця висота, що щастям перелита,
так заспокоює і внутрішні спиняє війни.
23.01.18.
