У снах, у дуже дивних снах
Я пам’ятаю присмак солі.
Я бачив мертві кораблі,
Що серце крають аж до болі.
Уважно слухав спів Валькірій,
Читав пророцтва злих богів.
На дно глибоке опустились
Десятки, сотні кораблів.
Вони згадають тих, хто плавав,
І тих, хто в славі убивав,
І звісно ж воїна, котрий
Навіки клятви всі тримав.
Чому ці сни мені знайомі?
Чому я прагну йти до моря?
Чому бракує мені солі?
Чому мій розум повен горя?
Думки мої, напевне, в сагах,
І серце темне, як в проваллі.
Не треба вам мене жаліти!
Думками я вже у Вальхаллі.
Остап Лагойда (29.12.17)
