Душа горить, неначе у вогні,
А в голові думки, неначе бджоли.
Сьогодні стали знов чужі...
А рідними були відколи?
Як стерти пам'ять і думки?
Як загасити біль пекельний?
Як сльози висушить гіркі?
Змиритись, що нічого не повернеш...
Я пам'ятатиму твоє тепло,
Твої обійми ніжні і цілунки
Такого в мене не було давно...
Для мене це безцінні подарунки.
Пробач, що увірвалась у життя,
Що зруйнувала спокій і стабільність,
Але не маю ні жалю, ні каяття,
Бо віддала усю себе і свою ніжність.
Пробач за сум і біль розлук.
Ми завжди знали, що так буде...
Нам не позбутися душевних мук,
Час все лікує, кажуть люди...
Горить душа, неначе у вогні,
Від серця залишилось попелище...
Розбились ми об скелі мовчазні,
Бо підіймалися все вище й вище...
Ти пам'ятай мене завжди.
Я промінцем світитиму для тебе,
І квіткою тендітною цвісти,
Чию красу пізнав лиш ти і небо...
проникновенно.Особенно последнее четверостишие очень тронуло. 
Вдохновения вам!!! 
