Ти зігріваєш квітів пелюстки,
Що так весняно-ніжно розквітають,
І щирістю наповнені бруньки
Із твоїм подихом щоразу проростають.
Під твоїм сяючим негаснучим теплом
Міцна, мов криця, крига розтавала.
Зерном любові, радості з добром
Твоє бездонне серце проростало.
І навіть крізь розмиті береги
І засуху безжальної пустелі
Твій шлях тобі все ж до снаги,
Хоча життя тобі нем'яко стелить.
В кому цвіте негаснуча весна,
В того любов по вінця і без дна.
