Різні долі і різні в нас купелі,
Різні постелі, різні пастелі,
Хтось - в йордані*, хтось - в чорному жупелі**,
Хтось - в оазі, а хтось - у пустелі.
Різне тонко нарізане нарізно,
Кому – в силос, кому – в бутерброди,
Хтось латає подертого паруса,
Хтось рахує відтинки свободи.
Хтось вважає: мовчання – це золото,
Хтось рівняє його із брехнею,
А мені - одиноко й холодно,
Між людей, у юрбі й поза нею.
А мені так хотілося звичного,
Не високого, зовсім простого,
Дрібку щастя, нехай би й статичного,
Невибагливого та земного.
Ніби й пестив легесенько пальцями,
Ніби й грів біля нього долоні -
Розмололось в кришталики вальцями,
Тільки губи лишило солоні.
Ні, не склалося в нас, не зіткалося
Ні в єдваб, ні в рушник й, навіть - в килим,
Загорнулося, геть заховалося
В білий саван нелюбим, немилим.
В білий саван… Мовчання-бо – золото,
Виростає міцними мурами…
***
Тане сніг, одиноко та холодно,
Тане сніг, на душі – баюрами...
*Йордан (йордань), тут – священна купіль.
**жупел - Кипляча смола, що, за уявленнями християнської релігії, ніби підготовлена для покарання грішників у пеклі.
В білий саван? Та так, у саван
Дрібка щастя загорнута щільно,
Парусина - остання гавань...
Понеділки, вівторки, неділі
Пролітають все повз, хоч поруч,
зовсім поряд - рукою сягнути,
але міцно тримає обруч -
безголосся сталеві пута...