Ти знову поміж двох доріг і ще не знаю,
Що маю я порадити тобі.
Ти вперто шлях свій вибираєш,
І ґулі набиваєш при ході.
Не раз приходило розчарування,
Переживала ти душевний біль,
Здавалося, що то кохання,
Але фінал був той самий.
Плекаєш з кожним разом ти надію,
Й тобі перечити ніяк не смій,
В рожевих окулярах ти і мрієш,
Що прийде принц на білому коні.
Та майже неможливо поєднати,
В одній людині якості важливі,
І молодий, красивий та багатий,
Не жадібний, розумний і веселий.
До компромісу ти ще не готова,
І вибрати, що є важливіше,
Понизити ледь-ледь свої вимоги,
Щоб жити стало зразу веселіше.
Дякую за цікавий висновок. Але справа трішки в іншому. У кожного є свої гріхи, недоліки — одні суттєві, інші незначні. А ідеально може виглядати, хіба хороший актор(альфонс). Звідси і розчарування.
Ідеальних не існує, то краще придивитися до того, хто поруч. 
