Сірі думки,сірі будинки,сіре небо...
Іноді почуваюся сірою мишею-нишпоркою,
Що по всіх кутках шмигає
В пошуках якоїсь крихти сухої
З хліба колись спеченого
Теплого і запашного.
Вслухаюся в тишу будинку того
Далекого і самітнього,
В якому давно вже не чути
Кроків розмірених господаря-дбайливця,
Не чути тупоту і гамору дітей його пустотливих,
Не чути повчальних настанов матері-господині...
Десь там, в глибокій пам'яті. лунає
Таке знайоме "ку-ку", "ку-ку"...
І зачиняються дверцята
В маленькому будиночку
Годинника настінного;
(Зозуля вкотре відміряла час).
Краплі дощу осіннього по підвіконні
Сповіщають про дощ.
А про що сповіщає дощ
З неба сірого осіннього?
Підставляю обличчя краплинам,
Вдихаю повітря холодне
З сирістю змішане,
Щільніше кутаюсь у теплий шарф
І вдивляючись в суцільну сірість неба
Чогось іншого від нього чекаю...
