Я повернулась
Моїй мамі і сестричці Риті
Біжу у молодість, минаючи роки.
Лишились там Парфентії, Панщанні, Юзвяки,
І Прізвища смішні і вулиця стара,
Та не знайду я там ні хати, ні двора.
Картопля зеленню з обійстя воду п’є-
Тихенько плаче серденько моє.
Уява ставить на місця дитинства світ:
Та була хата, погріб…
Он – сидить мій дід:
Скрутив цигарку із газети, в вуса дим,
Бабуся Груня щось говорить з ним.
Встають з дитинства милі міражі:
Там батько молодий схилився-
З валянка старого б’є пижі
З сестрою будемо патрони заряджать-
Дріб, порох, пиж – в патрон вкладать.
Ми з Ритою мисливцями росли.
Трофеями були качки, вальдшнепи і перепели.
Ми бачили, як світиться пісок
На березі морському… батьків «волочок»
Там тихо б’ється риба і блищить
Навпроти місяця,
А хвиля налетить, і полум’я погасне зашипить…
Я часто згадую оту нічну яскраву мить,
Коли від дотику ноги пісок немов горить.
А мама з пошти йде - найкраща від усіх
Фігура, плаття –ідеал. В очах красивих сміх.
В момент зірвалися – назустріч біжимо…
Ой, скільки весняних років з тих пір втекло!
Згадаю пиріжки із сливами у вихідний
А мамин борщ… Шедевр!
Він і тепер – такий смачний!
Акації! Немає їх ніде!
Та клаптик рідної землі до пам’яті веде:
В дворі спориш – шовк для маленьких ніг,
На призьбі з глини млявий кіт приліг.
Майори жовтизною манять зір.
Босоніж баба Стєшка входить в двір:
Спідниця в латках, ноги, мов клешні –
Все боже літо по кірцях, та по стерні.
Розповідала всі новини по селі…
Вона смішила нас, хоч ми були малі.
«Кузьма –професор» хитро щось перечить їй,
А баба Груня мовчки підмітає двір.
… І чайна роза, і бузок, смородини кущі –
На паростки малі дощі, дощі, дощі…
І кавуни і винограду досхочу…
На більші паростки ще Бог давав дощу.
Весна до літа йшла, акації цвіли.
Не все в житті змінити ми могли.
Та більше кращого було,
Хоч як сказати…
Я згадки деякі не хочу повертати.
Перед реальністю стає стара сусідська хата.
Для мене тут вона – рідніша від усіх.
Я згадую ці вікна, що ми бачили із двору,
Вона ще пам’ятає наш дитячий сміх
Старенька тьотя Аня щиро обійма –
Хранителька моєї пам’яті, родини,
Моєї батьківщини до дрібниць і до хвилини.
Тепер вже і вона моя рідня.
Ступлю у гостинно відчинені двері –
Дитинство огорне, мов в рідній оселі.
Паломником зболеним стін доторкнуся,
Землі цій святій низько – низько клонюся.
Травень 2014
Вінниця
