Будинку-інтернату "Троянда" для дітей-інвалідів присвячується...
Там верби з соснами стрічались,
Туманний подих над водою…
Над вітром хмари насміхались
І грались дзеркалом-рікою…
Дорога кликала, просила
І звала, стежкою звивалась…
Зайти не кожному під силу
В оселю, що «Троянда» звалась.
Бо не трояндово там пахне,
Там запах болю і безумства…
Там хтось живе, а хтось і чахне,
Хтось – з розумом, а хтось – в неумстві.
І не питай, за що ті муки.
Бо не коректне це питання.
Спитай для чого, чи для КОГО
Ці діти терплять всі страждання?
А це ж для нас, щоб розбудити
Ті почуття, які заснули.
І щоб примусити цінити
І сьогодення, і минуле.
Щоб перевірити на щирість,
І пробудити серце чуле.
Щоб ми відчули Божу милість,
І Бога ми, глухі, почули.
А очі їхні серце крають!
Той погляд витримати важко…
Їх душі тонко відчувають,
Хоч в тілі скривдженої пташки…
І їх забути вже несила,
Та і не треба забувати…
І коли світ тобі не милий,
«Троянду» спробуй пригадати.
І про життя ти більш глибоко
Почни замислюватись враз.
Чи не занадто це жорстоко –
Свої проблеми – напоказ.
Вони ж порівняно мізерні
І, мабуть, досить незначні…
Плекай в собі духовне зерно,
Цінуй усі прожиті дні!
Вимогливим до себе будь,
Не підміняй собі в угоду
Слова, які міняють суть,
Зіславшись на сучасну моду.
Не зви вразливістю байдужість
І своє серце не жалій.
Шматочком світу стань їм, друже,
Здійсни цим дітям якусь з мрій.
Заглянь у чорні очі Раї
І руку кожному подай…
І хай не буде «хата скраю»…
Ти їм потрібен, пам’ятай!
Спитайся про життя у Толі,
З Олегом словом поділись.
На всі страждання – Божа воля…
З Артуром Богу помолись.
Хтось поспіша до них з АТО,
Хтось сорочки їм вишиває,
Хто свята скрашує, а хто –
Щодня смиренно доглядає…
Хтось – на природі відпочинок,
Хтось – Новий рік, хтось – новий день.
Зроби їм свято, це ж бо вчинок,
Достойний людяних людей.
Не будь байдужим – це оціниться,
Поменшає сердечних ран…
І сосни з вербами обнімуться,
Й над Бугом дінеться туман…
Зворушливо, Наташа, але що ці мої слова, коли дій немає... Кому, як не Вам піднимати цю тему. Це нагадування нам, читачам, про байдужість, і Ви маєте на це повне право...
Спасибі,Ярославе! При бажанні - ми можемо разом відвідати цих дітей. "Троянда" дуже близько від нас (в сусідньому селі,вірніше - за селом )
Вони дуже люблять гостей і з нетерпінням їх чекають.
Ці вірші розкривають вас як людину з великим добрим серцем, небайдужою до чужих страждань. Так, про таке треба писати! Тут навіть на якісь недоліки зважати не хочеться, щодо правил віршування... З повагою... Дякую вам.
Дуже дякую Вам, Оленочко, за добрі слова. Тема справді потрібна для нашого суспільства, яке все більше втрачає духовність...
Так склалося життя, що ці проблеми мені більш, ніж зрозумілі...
Якщо маєте бажання - "Я скажу від усіх приречених...", "Напоминание"
А щодо недоліків - вказуйте,незалежно від теми. Буду рада повчитись.
Зворушливо, Наташа, але що ці мої слова, коли дій немає... Кому, як не Вам піднимати цю тему. Це нагадування нам, читачам, про байдужість, і Ви маєте на це повне право... 
