Розколоте сонце засліпило очі,
У небі витає щасливий птах,
З коханою хмари розводить щоночі,
За собою лишаючи пройдений шлях.
Мить безкінечна, приємне мовчання
Вирує на крилах до сьомого неба.
Чи гра це фальшива , чи справжнє кохання,
Чи просто для кожного зайва потреба?
Поринувши в пристрасть, у марні надії,
Медом ночами пахнули зорі,
Вони немов свідки кохання, їх мрія --
З’єднати навіки дві світлі долі.
Розколоте сонце засліпило очі,
У небі витає самотній птах.
Зрадлива кохана літає щоночі
Із синьою птицею, забувши про страх.
Минають дні й пошкоджений від болі
Витає нижче, радощі мина.
Тепер не відчуває справжньої він волі,
Колишньої коханої у цьому є вина.
Одного дня упав, пустивши крила вітру
І потонув у світ, приречений вогню.
Та ставши осторонь від всього світу,
Побудував від неба він міцну стіну.
Тепер вгорі не тіло, а душа
Тихенько пропливає поміж хмар,
У темну вічну ніч вона непоспішна
Летить, не відчуваючи коханої удар.
