Ти знов прилітаєш,біду накликаєш,
Невтомна птаха – чиясь грішна душа.
Чи може спокій мій оберігаєш,
Бо сам я не вартий і гроша.
Задумливо погляд гуляє в далині,
І спогади похмурі поглинають.
Чому так знов одиноко мені,
Й суттєві зміни не вражають?
Самотність свою не раз проклинаю,
Майбутнє не радує чомусь,
Сам себе на перед знаю,
І не завидую комусь.
Не маю радості і болю,
Те, що було, вже не вернеш,
Щастя не маю, і мабуть волю
Свою ніяк не збережеш.
