* * *

Ти  знов  прилітаєш,біду  накликаєш,
Невтомна  птаха  –  чиясь  грішна  душа.
Чи  може  спокій  мій  оберігаєш,
Бо  сам  я  не  вартий  і  гроша.

Задумливо  погляд  гуляє  в  далині,
І  спогади  похмурі  поглинають.
Чому  так  знов  одиноко  мені,
Й  суттєві  зміни  не  вражають?

Самотність  свою  не  раз  проклинаю,
Майбутнє  не  радує  чомусь,
Сам  себе  на  перед  знаю,
І  не  завидую  комусь.

Не  маю  радості  і  болю,
Те,  що  було,  вже  не  вернеш,
Щастя  не  маю,  і  мабуть  волю
Свою  ніяк  не  збережеш.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753318
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2017
автор: Платон Маляр