Чому я не яблунька?
Багато б чого змогла,
кожної весни народжувалася
знову і знову,
розквітала пелюстками
ніжними і яскравими.
Бруньки б на мені тремтіли,
красунька усі говорили,
не загубила свою вроду,
хоча і залишилась бідненька,
та Душею багатенька.
Бадьоро б себе почувала,
сонечку та місяцю вітами кивала,
у мріях серденько,
як у купелі купала,
бідоньку попри все не згадувала.
Байдужості до неї запозичила,
а у Боженьки радості просила,
світло б у Душі не згасила.
Хоча і залишилася босенька,
та на витрибеньки не здатна,
вірнісінька.
Ще гарнесенька, гаряченька,
але ж невблаганна годинонька,
лічить кожну прожиту хвилиноньку.
Голенька перед Богом та людьми,
далеченька згадка про щасливі дні.
Діброва шумить, шепоче, наче допомогти хоче,
серденько дівоче тріпоче.
Дівонька, губоньки не копиль,
жене вітерець при дорозі пиль.
Думонька у голівочці живенька,
ти для Господа єдине дитя дорогеньке.
Жалібних пісень не співай, не співай,
впусти в своє серденько Любові Рай.
Ти для єдиного будеш зіронька,
зоренька, звичайнісенька любима дорогенька...
Не кисленька будеш яблунька,
а солоденька, золотенька.
Не краплиночка, а глубокая
криниченька щасливая.
Надія малесенька,
однісенька жевріє,
ніченька ненька нами володіє...
