Мені прикро, та не жаль
Рвати ягід пектораль
осінню
Щось у серці защемить,
Не надовго... так... на мить
та й відпустить...
Вже не літо, осінь вже
Падолистом запряже
привабу
Ну то й що... Лети, привабо,
Вітра стачить на кульбабу,
Це лиш пух...
Дише осінь в шию, плечі,
Залишилось до Предтечі
якийсь крок
Там збиратиме жнива
Моя сутність від різдва -
у вирій
