Цей потяг - захисник самотніх пілігримів,
довжиною у час, сполученням "Початок-Кінець",
відправляється цієї ж миті у напрямку вічність
із цілим вагоном змарнілих самотніх сердець.
Я чекаю на вихід. Вже на першій закиненій станції.
Я втомився від гніву, образ та гнилої війни.
але провідник знов протягує чашку із кавою,
зі словами: "Зачекай, ще діждешся своєї пори.
Ти сідай зручніше та дивися за шибку,
там минає сенс і трепіт усього життя.
Пілігрими ось ці, без думок та обличчя
залишаться, вийдемо звідси лиш ти і я".
Зібрав проїзні, вимкнув світло живе і нетлінне,
сказав мені, що вийдемо, коли догорить сірник,
адже мить ця - усе, що дано і все, що безцінне...
Який все ж, до біса, дивний цей Бог-провідник…