Моя хороша, ще тобі рости..
Не поспішай дорослою ставати. -
У нас, дорослих, тут свої світи
Й один на всіх, де кожен розіп"ятий..
На постаменті, плоті, на стовпі,
Хтось на одній зі стін у власній хаті,
Хтось в натовпі - на древі самоти,
А хтось на дибі славою розтятий...
І котить хвилі море людських сліз,
Солоне та гіркіше од цикути,
Життя іде..Між викликів на "біс"
ми мусимо відбутися й відбути...
Як часто балансуєм на межі,
Де посмішки скривилися від болю,
Самі собі байдужі та чужі, -
З відчаю розминаючись з собою!...
У нас своя абетка..Багатьох
Складів читати, бачити - не вмієм,
Бо не навчились..Знає тільки Бог,
Як часто ми жнемо оте, що сієм...
І те що - ні, жнемо частенько теж..
Зціпившись, впершись гаряче й добряче.
Намучившись, із Вавилонських веж -
Ми сходимо, і платимо,.. і плачем...
Моя хороша! Дай тобі просту
Стежину, Боже, й праведності істин..
Дивлюся в очі долі і.., росту,
Росту сльозою у твоє дитинство...
...дякую, що читаєте. І на доброму слові теж 
