О любий!
Як же швидко плине час,
Як непомітно утікають місяці й години...
Скільки людей уже й не пам'ятають нас.
Скількох іще забути ми повинні?!
Я не виню тебе, хоч знаю , сам так вирішив.
О, скільки ж слів моїх-твоїх були пустими,
І скільки непрочитаних моїх віршів...
Вони, як я, для тебе залишилися чужими.
Сьогодні, взавтра, позавчора...
Удень, вночі, коли-небудь
Моїх окраїн тихі зорі
згадати , прошу, не забудь!
тихі зорі . це казка
