Все якось дивно й дуже незбагненно.
І ніби тут чи може це все сон?
Я йду туди і все таке непевне,
Цей дощ і кроки, мрії в унісон.
Але є впевненість, що все реально.
Та відчуття кричить: «Постій, брехня!
Ти озирнись назад й побачиш правду,
Що все лиш тінь, реальність же сліпа!»
І ця двоїстість так мене з'їдає,
І світ збагнути більше я не в силах.
Чи може краще ця неясність в жилах?
Чи може краще спокій у душі?
Та відповідь надати все ж не можу,
Сама її шукаю я весь час.
І в пошуках своїх живу і ходжу
З двоїстістю у жилах і думках.
