Малюю небо, місяць, сірий в'ється дим.
Горнусь у сутінки, зірки повитиравши.
Барвистий ранок напою дощем п'янким -
Це все моє, одній мені, на жаль… не наше.
День щастям розпишу, а в нім поміж суєт
Шматочки радості кладу, журбу сховавши.
Чарівний ключ від найгарнішої з планет -
Тобі в кишеню, лиш тобі, бо це … не наше.
Перемалюю холод в сяйво теплих днів,
Нехай весна сміється, сонце ввись здійнявши!
Від сміху того світ кульбабками розцвів…
Це все мені, це все тобі, і врешті - наше!
Ну от, кінцівка обнадійлива)...а то, не наше, не наше...слава Богу, бандюгани іще свою волосату лапу на небо не наклали і повітря для дихання нам не продають)...а без жартів - ГАРНО, Сонечко
Відразу до асоціацій, що виникли:
Іноді надзвичайні полотна відомі художники ховали під іншою картиною, яку накладали поверх попередньої - бачу "наше" під шаром "моє". Як не ховай - все одно розквітне "картина в картині"