Серце до тебе із ребер рветься,
мчиться в мовчанні, тріпоче
наче востаннє…
Жити без тебе не хоче,
а час все торочить
своє,
що ти не моє…
Небо є,
та немає землі під ногами…
Ми з тобою заходили в храми
палили свічки і молились…
Безсилий…
Безсоння щоночі
в’їдається в очі
химерними снами…
Руками
холодними
ти витираєш з обличчя
спогади, що котяться
краплями тиші…
Вирішить
час чи ні,
що ми не побачимось більше…
Мені
болить,
бо ти…
І буде лити
небо ріки
слів моїх
в твої пожовклі вікна…
Мені болить…
Поміж зелених верховіть
розп’ятий світ,
і мій політ
приречений в тобі не жити,
а ти продовжуєш в мені боліти
бо ти…
бо ти…
бо ти…
