Біла …
тобі личить червона помада, бо шкіра твоя немов порцеляна.
немов трепетна пелюстка шовку, що так бездоганно виліплює твоє тіло, витісняючи зі свідомості все інше…
біла батистова сорочка і делікатний дотик сонця що окреслює твій божественний силует.
Біла…
теплим струменем, знаєш, отим приємним повільним і водночас пружнім з чудним вихилясом, струменем молока прикрила свою наготу кава…
Тобі личить брунатна помада, бо твоя кава завжди так пахне корицею, якути ніколи не додаєш, але вона все одно відчувається у вранішньому коливанні повітря. Ти ледь дихаєш, щоб не сполохати молочну пінку…
Біла…
Ніжна хвиля молока поволі вимальовує контури твоїх вуст, ніжно куштує брунатну помаду і на мить відірвавшись –аааа…-аа…-смачно!
Ти не встигаєш дихати, бо хочеш швидше поласувати коричневим ,плямисто золотавим ранком… треба відірватися. Відірватися,щоб ковтнути повітря і спіймати тонкий неслухняний потічок вже на грудях…
Тобі личить батистова хмарина твоєї сорочки, що піниться молочним шумом навколо твого стану…
О,а як би ти була молоком…
і 
- прекрасний батист 
Так гарно, Вітусь! 
