Лимонний льодяник язика мені слизько лоскоче,
Вдивляюсь у стелю, як мапу ( її затопили сусіди),
Де ти? У якому з лісів, чи в котроїсь з жінок …А хочеш
Дізнатись чого я чекаю?.. Погоди, дощів і відлиги.
А день вистигає надвечір, як кава забута холоне,
Метелики завше летять в опівнічні прочинені вікна,
Хоч крильця розшарпує вітер, їх теплі манять долоні.
(На чорному ж плюші під склом розп’ятий метелик,- як звикло).
Він річ, не розшарпує вітер, та й світло уже не тривожить,
Отак повертають, мабуть, до пустки вічного дому,
Скажи, як то з тим «не убий»?..Тільки скло таке зимне безбожно,
Летів … Як і я. Куди тільки Богу одному відомо.