Несплакана печаль тулилась до цілунку,
А понад очі - органзи вуаль,-
Просила пошепки у смутку порятунку,-
І так було убоги тої жаль...
Колись спадуть байдужості лаштунки,
Сльоза проб"ється і спаде вуаль,-
Незвідані у долях візерунки
На "Добрий день!" чи тихе "Прощавай..."
Хай скотиться сльоза в дощів зажуру
І сплачеться печаль в широкі раменА,
Не нарікай на неї - вбиту і понуру...
Під різним йменням, - суть її - одна
Хай виплаче печаль в широкі плечі
Свою сльозу, прозору, як кришталь,
Від каяття душа не має втечі,
Коли до неї стукається жаль.
СПАСИБІ ВАМ, ЛОРОЧКО ! 
