Давним, давно садив я з татом сад.
-Це вже онукам, говорив мій ненько.
Тепер весною квітне снігопад
Зігрітий подихом його рідненьким.
Приходим ми на землю лиш на мить,
А як багато треба нам зробити.
Звести будинок,сад свій посадить,
Щоб по весні гуляли в ньому діти.
Біжать роки, нажаль їх не спинить.
Батьки з літами в вічність відлітають.
Та все ж в саду буває така мить
Що ніби поряд яблука зривають...
