...А голуби літали і літали,
А люди, все, чекали поїздів.
І так минали дні і так минали,
А мене ніхто і досі не зустрів...
На вокзалі роки від'їзджали,
Я кричав їм: "Куди ви куди?"
Але на мене вони не зважали,
Все мовчали вони, мовчали,
Як набрали у рота води.
І провів я їх до перону,
У сумках вони несли дати,
Я сказав їм: "В яку ви сторону,
Щоб я знав де вас шукати?"
Але тільки я бачив їх спини,
Вони всі були кольорові,
Одні чорні були, одні сині,
Сірі, білі, й були пурпурові.
Кольори ці всі так змішались,
Що й не знати яких було більше,
А роки все кудись поспішали
Й розгубилися в моїх віршах.
Я пишу про те, як в світі,
Все зненацька чомусь опинилося
Десь не там, і не в тому зеніті,
І нічого в житті не змінилося.
Лиш голуби літали і літали,
А люди, знов, чекали поїздів.
Й роки все від'їзджали і минали,
А мене ніхто і досі не зустрів.
Автор: ©Vlad Kovskuy
ID:
723761
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 16.03.2017 00:27:54
© дата внесення змiн: 16.03.2017 00:27:54
автор: Влад Ковський
Вкажіть причину вашої скарги
|
