Тепло і сон – завітні мрії…
Зі сходу вітер дме і сніг.
Поземки степом в’ються змії,
Бліндаж замело, як барліг.
Занесло вирви і окопи,
Проймає вітер до кісток.
Чайку б гарячого, окропу,
Від рідних радісних вісток.
Сльозяться очі на морозі
Колючий сніг січе лице.
Вночі підняли по тривозі
Вороже розімкнуть кільце.
На камінь тіло задубіло,
Душа примерзла до хребта.
Нам на позиції зраділи,
Хоч землю вергала арта*.
Це від безсилля і від люті,
Добряче дали по зубах.
На плечах ворога, по суті,
На їхніх стали рубежах.
Гібридну наволоч прогнали
Ще з клаптя нашої землі.
Та вітер і мороз дістали
Не менш, чим кляті москалі.
Вже кров на ртуть перетворилась
Та серце стало крижаним…
Щось моя зміна забарилась, –
Усім здається вартовим…
* арта – артилерія. Військовий жаргон.
08.02.2017 р.
