Вони ховали золоте зерно,
Поки люди гинули без нього.
Для цих людей було воно
Як частиночка чогось святого.
Молились люди, а прості молитви
Були словами порятунку й віри,
Але не дарували дару жити.
Без їжі світ стає такий без міри.
В народі кажуть, що голодний
не рівня тому, що поїв.
І світ стає такий холодний
В очах самотніх матерів,
Які недавно попрощались
Зі своїми любими дітьми.
Які в колисці колисались
А згодом полетіли до пітьми.
Голодний рік забрав багато
У кожного щось дороге. І взагалі,
За що ті люди відбували в ката
Такі страждання, муки і жалі?
За гроші чи за помсту, що сховали
Для себе той останній міх зерна?
Кати прийшли - і все забрали,
Що не залишили й стерна...
Вони залишили пусті всі села,
Обчистили, обшарпали поля…
Чи буде ця земля весела,
Колись весела буде ця земля?
Запалим свічку в себе на вікні:
Хай спомином навіює минуле,
Щоб ми згадали й пам’ятали дні,
Які давно з роками промайнули.
