Він прийшов не з зими, не з дороги, не з поля.
Тихо в двері постукав. І я відчинила.
Не сказав ні півслова!Що він... Моя доля...
Тільки враз попросив, щоб його полюбила.
Я ніколи не знала в житті про кохання.
Я злякатися навіть не встигла, не сміла.
Він сказав, що завчив молитви і прохання,
Що я в небо пустила. Доркнувсь мого тіла...
-Що ж кохання таке?
-Тебе бачити зранку.
І вдихати з тобою повітря і тишу.
Обіймати долонями вдвох філіжанку
Кави, що я зготую... Тебе не залишу...
-Що ж... Кохання?..
-Твоєї торкнутись долоні.
Крізь віконце одне подивитись на небо.
Дочекатися , як посивіють в нас скроні.
І нічого щоб більше у світі не треба...
