із циклу «Грибіана», відгомін на вірш
"Колись в цьому місті почне проростати ліс"
автор - Олександр Гриб
Не пестила нас Доля, не жаліла,
Хоча були хороші дні й роки,
Я, як і ви, життю раніш раділа,
Пізнала насолоду залюбки…
Не знаю, що надалі буде в світі,
Але так гірко в мене на душі,
В моїм дворі раніш буяли квіти,
Тепер ростуть гіллясті спориші…
І крізь асфальт пробились дикі клени,
Обплутав хату дикий виноград,
Колись гілки були гнучкі й зелені,
Тепер, як дід, скарлючився наш сад…
І я також - уже на схилі віку,
Волошки відцвіли в моїх очах,
Від сивини, на жаль, немає ліків,
І сновидіння мучать по ночах…
А так ще хочеться, як птах, літати,
Кружляти влітку в танці під дощем,
Тому щоночі бачу рідну хату,
І в серці сильний біль, пекучий щем…
***
"Колись в цьому місті почне проростати ліс"
автор - Олександр Гриб
На гойдалці долі ми знову то вверх, то вниз,
Оббито пороги останньої в світі сховки,
Колись в цьому місті почне проростати ліс,
Колись в тому лісі хтось вперше завиє вовком!
Всі в черзі за чимось, а вихід завжди один -
В старенькій валізі затерті дитячі фото.
Усе, що ти знаєш, постало колись з води,
Усе, що ти маєш, говорить про тебе - хто ти…
Повільно в колисці розгойдуються роки,
За нашим майбутнім нічому тепер не бути,
Так хочеться впасти на берег Його ріки,
Так хочеться просто побути колись почутим!
Буду сподіватися на краще 
