А так ще хочеться літати!

із  циклу  «Грибіана»,  відгомін  на  вірш
"Колись  в  цьому  місті  почне  проростати  ліс"
автор  -  Олександр  Гриб

Не  пестила  нас  Доля,  не  жаліла,
Хоча  були  хороші  дні  й  роки,
Я,  як  і  ви,  життю  раніш  раділа,
Пізнала  насолоду  залюбки…

Не  знаю,  що  надалі  буде  в  світі,
Але  так  гірко  в  мене  на  душі,
В  моїм  дворі  раніш  буяли  квіти,
Тепер  ростуть  гіллясті  спориші…

І  крізь  асфальт  пробились  дикі  клени,
Обплутав  хату  дикий  виноград,
Колись  гілки  були  гнучкі  й  зелені,
Тепер,  як  дід,  скарлючився  наш  сад…

І  я  також  -  уже  на  схилі  віку,
Волошки  відцвіли  в  моїх  очах,
Від  сивини,  на  жаль,  немає  ліків,
І  сновидіння  мучать  по  ночах…

А  так  ще  хочеться,  як  птах,  літати,
Кружляти  влітку  в  танці  під  дощем,
Тому  щоночі  бачу  рідну  хату,
І  в  серці  сильний  біль,  пекучий  щем…

 ***
"Колись  в  цьому  місті  почне  проростати  ліс"
автор  -  Олександр  Гриб

На  гойдалці  долі  ми  знову  то  вверх,  то  вниз,
Оббито  пороги  останньої  в  світі  сховки,
Колись  в  цьому  місті  почне  проростати  ліс,
Колись  в  тому  лісі  хтось  вперше  завиє  вовком!

Всі  в  черзі  за  чимось,  а  вихід  завжди  один  -
В  старенькій  валізі  затерті  дитячі  фото.
Усе,  що  ти  знаєш,  постало  колись  з  води,
Усе,  що  ти  маєш,  говорить  про  тебе  -  хто  ти…

Повільно  в  колисці  розгойдуються  роки,
За  нашим  майбутнім  нічому  тепер  не  бути,
Так  хочеться  впасти  на  берег  Його  ріки,
Так  хочеться  просто  побути  колись  почутим!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711805
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.01.2017
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО