Гнів ревнощів душить? Не треба,
Бо сумнів – то вже не любов,
Його чіпкі, пристрасні стебла
Б’ють хльостко, немов батогом.
Гнів вперто жадає розлуки,
Відрізати правду від зла –
В тенетах любовної муки
Мов птаха, тріпоче душа.
А згодом той сумнів дражливо
Сховається в схронах душі,
Бо знає вердикт: неможливо
Чорніти на білій стіні.
Ревнивий є сумнів? Та, годі!...
Любов, як і правда, терпка,
Тортурами в’яже сьогодні,
А завтра засяє душа.
