іноді життя нагадує зажовану касету
я гадки не маю чому це стається, але
ніби деякі речі тебе вибраковують.
саме ті речі, які насправді заслуговують окремого запису,
переповнюють всі твої канали,
всі твої антени потім нічогенько не сприймають.
у кожного є таке кладовище душі,
котре чекає, аби щось поховати,
відібрати, притрусити сірющими буднями,
мов землею,
і з часом пролити на все це рясні дощі.
я й досі відчуваю смуток, прогулюючись старими кварталами своєї свідомості,
а інколи відчуваю, як раптом трапляю у невідомі закутки,
когось ненадовго зустрічаю і мушу йти далі.
бракує місця і повітря,
деяких слів
бракує тривоги, яка ланцюжком з'єднує відстані
А і Б
